Давайте піднімемо келихи за стійкість духу, непохитного, як Еверест, за стрімкість, рішучість і волелюбність, як у орла. І нехай до цих якостей завжди додається здоров’я міцне, як найкраще вино!
***
Якось одного мудрого гірського старця запитали: «Чому людина не літає як птах?» На що мудрець відповів: «Кожен літає по своєму, думки — кращі крила для людини!» Так давайте ж вип’ємо за аеродинаміку, яка дає людині можливість стати подібним птаху!
***
Один мудрий аксакал розповів мені історію. Один мужик, зовсім змучений життям важким, вирішив повіситися. Коли справа дійшла до того, що потрібно засовувати голову в петлю, він раптом згадав, що в холодильнику залишилася пляшка горілки. Вирішив він наостанок, так би мовити, випити чарочку. Випив, і повернувся на колишнє місце, і раптом його осінило, що життя то покращилося. Суть така: пам’ятайте, навіть коли зовсім погано, скоро життя налагодитися!
***
В одному аулі жив юнак, закоханий в багату дівчину з замку. Ночами не спав, днями не їв, так він любив її. Минуло десять років, дівчина вийшла заміж за іншого, а він так і не наважився підійти. Так вип’ємо ж за сміливість та рішучість, якої часом бракує, але яка здатна змінити життя!
***
Високо в горах, серед прекрасних гірських пейзажів, де хмари зачіпаються своїми пасмами за вершини білосніжних рівнин, на розкішній галявині повної смарагдової трави, жив-був собі гірський козел. І вів цей козел себе як справжній козел, весь час кричав не своїм голосом і норовив когось підчепити на роги або зачепити своїм кудлатим боком. Був він настільки злий, що настав той день, коли навколо зовсім нікого не залишилося. І тоді козел зачах від смутку і здох. І ще довго його самотні кісточки біліли серед мальовничої долини. Так давайте ж вип’ємо за те, що б яка б нас оточувала природа, ми ніколи б не були козлами! Бо козли вмирають на самоті!
***
Високо-високо в горах, там, де повітря чисте і прозоре настільки, що п’янить; там, де трохи ближче до сонця, а місяць та зорі сяють яскравіше, поважають гордість і справедливість. Так вип’ємо ж цей напій, подарований нам природою та людською мудрістю, за те, щоб наша гордість ніколи не заважала справедливим рішенням і вчинкам.
***
В одному гірському аулі, жив Осел. З господарем йому пощастило: той його годував, поїв і сильно роботою не завантажував. І все б було чудово, так, ось, осляча порода частенько брала своє. Йде Осел і легко йому і добре, та ось встане і може впертися просто так. Господар все менше і менше йому доручає, а уперта тварина все нахабніше і нахабніше. Не витримав джигіт такого і продав худобу на каменоломні. Вже там і працювати довелося тяжко, та не закомизися — батіг напоготові. Так вип’ємо ж за те, щоб вчасно зупиняти свій характер, щоб не уславитися Ослом і не сполохати щастя.
***
Високо — високо в горах, серед чудових снігових вершин, мешкав самий свіжий і вільний вітер. Він був швидкий, як удар блискавки, сильний як дев’ятий вал і сміливий як закоханий юнак! Але ось одного разу, він вирішив поглянути на світ за межами гірських вершин і спустився в долину. І побачив дивовижну річ, створену людськими руками — це був вітряк. Вирішив вільний вітер ближче роздивитися незрозумілу річ, так і заплутався в лопатях, що вже ніколи не зміг викрутитися. І з тих самих пір так і він крутить млинові крила і не знає більше іншого життя. Так давайте ж вип’ємо за те, що б ніколи цікавість не позбавляла нас свободи!
***
Давайте вип’ємо за справжніх джигітів які, навіть не дивлячись на те, що знають що сексу з жінкою не передбачається, ніколи не відмовлять красивій дівчині в допомозі і захисту. Бо знають, що є ще в світі надія, теорія ймовірності, теорія відносності. Не пощастило цього разу, повезе в інший! Хай живе математика і наймудріший Ейнштейн!
