Святитель Іоанн Златоуст, архієпископ Константинопольський — один із трьох Вселенських святителів разом зі святителями Василем Великим та Григорієм Богословом .
Народився майбутній святитель в Антіохії приблизно 347 року, в сім’ї воєначальника. Його батько Секунд помер невдовзі після народження сина; мати, Анфуса, не стала виходити заміж і віддала всі сили вихованню Іоанна. Юнак навчався у найкращих філософів і риторів, рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма та молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський, котрий полюбив Іоанна як сина, наставив його у вірі і в 367 році хрестив.
Через три роки святий Іоанн був поставлений у читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання імператором Валентом, у 372 році, святий Іоанн спільно з Феодором (згодом – єпископом Мопсуєстським) навчався у досвідчених наставників – пресвітерів Флавіана та Діодора Тарсійського – подвижницького життя.
У 386 році святий Іоанн був хиротонізований єпископом Антіохійським Флавіаном у пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником, і за рідкісний дар Богомнатхненного слова отримав від пастви найменування «Златоуст». Дванадцять років святий, при зборі народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді щодня, проповідував у храмі, потрясаючи серця слухачів.
У 397 році, після смерті Константинопольського архієпископа Нектарія, святий Іоанн Златоуст був викликаний з Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру. Безліч справ очікувало на рішення святителя, але він почав з головного — з духовного вдосконалення священства. І тут найкращим прикладом був він сам. Кошти, що призначалися для архієпископа, святий звернув на утримання кількох лікарень та двох готелів для паломників. Архипастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди.
Ревнощі святителя до утвердження християнської віри поширювалася як на жителів Константинополя, а й у Фракію, включаючи слов’ян і готовий, Малу Азію і Понтійську область. Їм було поставлено єпископа для Церкви Боспора, яка перебувала в Криму. Багато праць поклав святитель на влаштування благочестивого Богослужіння: склав чин Літургії, ввів антифонний спів за всеношну, написав кілька молитов чину єлеосвячення.
Перебуваючи у Вірменії, святитель Іоанн намагався зміцнити своїх духовних дітей. У численних листах (їх збереглося 245) єпископам Азії, Африки, Європи та своїм друзям у Константинополі він втішав страждаючих, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святий був хворобою прикутий до ліжка. Але вороги його не вгамовувалися. Зі столиці прийшов наказ перевести його в глухий Пітнус (Піцунду, в Абхазії). Виснажений хворобами святитель, у супроводі конвою, три місяці на дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. У склепа святого Василиска, втішений явищем мученика ( «Не сумуйте, брате Іване! Завтра ми будемо разом» ), причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» відійшов до Господа.
Святитель Іоанн Златоуст був похований у Команах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434—447), звершуючи богослужіння в храмі святої Софії, виголосив похвальне слово пам’яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Іоанна Золотоуста зі святим Іоанном, Предтечею Господнім, що проповідував по покаяння.
Народ, що горів любов’ю до святителя Іоанна Златоуста, не давши Патріарху закінчити своє слово, почав одностайно просити його звернутися до імператора з проханням перенести святі мощі святителя з Коман до Константинополя. Святитель Прокл вирушив до царя Феодосія II (408-450) і від імені Церкви та народу просив його про це. Імператор погодився і відправив до Команів особливих посланців зі срібною ракою, щоб із шаною перевезти святі мощі.
Жителі Коман глибоко журилися про те, що їх позбавляють великого скарбу, але не могли чинити опір царському указу. Коли імператорські посланці приступили до труни святителя Іоанна, вони не змогли взяти його мощі. Тоді імператор, у каятті, написав послання святителю, просячи у нього прощення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Іоанна, поклали на нього і зробили всеношну. Потім почали гробницю, легко підняли мощі і внесли на корабель (гробниця святителя Іоанна залишилася в Команах, поблизу Піцунди).
Тоді ж відбулося зцілення убогої людини, що приклалася до покриву від труни святої. Після прибуття мощів святителя Іоанна до Константинополя у 438 році, все місто на чолі з Патріархом Проклом, імператором Феодосієм, з усім його синклітом та безліччю народу вийшло назустріч. Численні клірики зі свічками, кадилами та хоругвами взяли срібну раку і з піснеспівами внесли її до церкви святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив труну, тіло святителя Іоанна виявилося нетлінним, від нього виходили пахощі. Припавши до труни, імператор Феодосій II зі сльозами просив святителя пробачити його матір.
Народ не відходив від раку цілий день і всю ніч. На ранок мощі святого були віднесені до соборної церкви Святих Апостолів. Коли раку поставили на патріаршому престолі, весь народ єдиними устами вигукнув: «Прийми свій престол, отче!». І Патріарх Прокл з багатьма, що стояли біля раки, побачили, як святитель Іоанн відкрив уста свої і промовив: «Мир усім!» .