Преподобний Паїсій (в миру Петро) народився 1722 року в місті Полтаві, в сім’ї Іоанна Величковського. Брат, батько, дід і прадід Петра були священиками. З раннього дитинства преподобний залишився без батька та брата та виховувався матір’ю Іриною. Грамоті юнак навчався з псалтирі, а в 13 років був відданий на навчання до Київської духовної академії. Тут під керівництвом єросхимонаха Пахомія Петро виховував у собі чернечий склад характеру.
У 17 років юнак побажав відійти від світу. Залишивши академію, Петро вступив до Любецького монастиря, де проходив свій перший послух — переписував книги. Однак у цьому монастирі він пробув недовго: після представлення ігумена послушник Петро залишив обитель. В одному з монастирів півдня Петро прийняв постриг з ім’ям Парфеній, але брати стала називати його Платоном, і він смиренно переносив це. Молодий подвижник волею Божою став мандрівним ченцем, переходячи з обителі до обителі. Плодом мандрівок було досвідчене знання послуху, смиренності та розумної молитви.
Остання подорож, яку здійснив чернець Платон за своїм бажанням, була на Афон. Чотири роки преподобний йшов на Святу гору. У цей час на Афон прибув батько молдавських пустельників і старців Василь Поляномерульський. Тут відбувся постриг Платона в мантію з ім’ям Паїсій.
Навколо Паїсія утворилося братство, у якому зародилася традиція книжності. Вони займалися збиранням писань святих отців і переписом їх.
У 36 років преподобний Паїсій прийняв священний сан. Йому вдалося отримати від прота лаври Афонської стародавню напівзруйновану обитель святого пророка Іллі, поблизу від монастиря Пантократор. Разом з братією він побудував церкву, трапезну і 60 келій, оскільки виросло число монахів. Але і серед ченців буває заздрість та інші недобрі почуття. Слов’янська обитель Паїсія, можливо через чудовий порядок в ній і авторитет її настоятеля, який постійно зростав, викликала у греків з інших афонських монастирів недружні відчуття і несправедливі судження про отця Паїсія і його учнів, турецька влада також чинила всякого роду перешкоди.
Афонське пустельно-товариське перебування преподобного Паїсія тривало 17 років. Під час утисків Афона мусульманами старець повертається до Молдови, де поселяється в порожньому Драгомирському монастирі Святого Духа. У цьому монастирі преподобний прийняв схиму з тим самим ім’ям. Життя його йшло в працях та подвигах. Братія читала та перекладала твори святих отців.
Після російсько-турецької війни ці землі відійшли до Австрії, і Паїсій разом із братією (близько 350 осіб) пішов до іншого монастиря, який їм надали молдавський господар та місцевий владика. 1790 року преподобний Паїсій приймає сан архімандрита від єпископа Катеринославського.
Преставився преподобний Паїсій 15 листопада (за новим стилем 28 листопада ) 1794 року і був похований у соборному храмі Вознесіння в Німецькому монастирі, де він працював в останні роки свого життя.
Наостанок також треба згадати і те, що преподобний Паїсій завжди пам’ятав про свою рідну землю і наголошував на своєму українському походженні говорячи і підписуючись «Родимець Полтавський». На жаль, дуже мало хто зосереджують увагу на цьому, називаючи його, як завгодно, – і великим російським, і молдавським старцем і зовсім не наголошуючи на його українському походженні. Але це є не справедливо, тому що сам святий угодник наголошував на своєму походженні.
Преподобний Паїсій Величкковський є для нас справжнім прикладом, як треба любити свою рідну землю. Своїм праведним і подвижницьким житієм він показує, що не люблячи своєї вітчизни не можна любити по справжньому Господа Бога.
